Геннадій Заболотний:  «Я прийшов зробити Деснянський район не тільки найкращим у столиці, а й в Україні»

Перше інтерв’ю на новій посаді Геннадій Заболотний дав читачам газети «За київським часом», в якому розказав про необхідність ребрендингу Деснянського району, поділився навичками керівництва підлеглими через Вайбер, а також секретами виживання на чиновницьку зарплату та вмінню пережити власний «імпічмент».

Пане Геннадію, що змусило Вас переїхати у столицю? Це наступний крок у кар’єрі?

– Так. Кожна людина якимось чимось реалізує себе для суспільства. Багато моїх знайомих і друзів присвятили частину свого життя і свого досвіду для розбудови держави. І це саме той варіант, коли маючи і життєвий досвід, і практичний хочеться поділитися цим багажем. Я відношусь до тих людей, котрі самі змінюють те, що, на їхню думку, варто змінити.

Чиновником Ви стали після довгої роботи в бізнесі. Бізнесмени зазвичай люди вільні, заточені на результат, вміють і прагнуть заробляти, а чиновник – особа підневільна. Вам довелося змінювати звички. І як навчитися бізнесмену жити на чиновницьку зарплатню?

– Насправді я відчуваю певний дискомфорт від того, що не можу поїхати куди хочу, коли захочу. Але Ви праві – з бізнесу переносяться ті речі, які у виконавчій владі не популярні. Це націленість на результат, це прості і зрозумілі процедури, це ставка на ефективних працівників, формування команди на основі професійності кожного працівника, а не на якихось інших принципах. Тому вважаю, що перевтілення бізнесмена на чиновника не так і погано. А щодо зарплатні. Я цього не приховую, що живу я на гроші родини. Чим я відрізняють від інших чиновників, то це тим, що у виконавчу владу прийшов із бізнесу і за цей час у мене нічого нового не з’явилося. Моя декларація є у вільному доступі. Те що у мене є, я заробив і нічого не вкрав.

Ви з командою приїхали? У Вас є своя команда? Чи будете підбирати нову?

– Коли йдеться про формування команди, мова не йде про те, що «мы до основания все разрушим и что-то новое построим». Більшість людей здатні змінюватися в професійному плані, якщо вони розуміють, що треба робити. Колектив нашої районної адміністрації – не виняток. В переважній більшості – це люди професійні, але є деякі речі для мене абсолютно неприйнятні. Це зокрема, так звана корупційна складова. Тут однозначно не буде ніяких поблажок, навіть якщо це суперпрофі. Це точно. Корупційні схеми і все, що пов’язано з неповагою до закону і порушенням законодавства в нинішній адміністрації не пройде. Це моє чітке кредо.

Тобто «нова мітла» мести по-новому не буде?

– Ні, вона вже мете по-новому. Просто більшість чиновників починає з чого? – З ремонту кабінету і з заміни більшості колективу і формування нової команди, виходячи з принципів дружби, кумівства, особистої відданості. Для мене «своя» команда – це ефективні люди, котрі знають свої обов’язки і виконують вказівки керівника. От і все. Я дотримуюсь тієї теорії, що очільник будь-якої структури – це ключова ланка.

Ви суворий керівник?

– Так. Вимогливий. Можливо, деколи я лише справляю враження м’якої людини. А насправді я – за сильну владу. Якщо влада слабка – це не влада.

Кажуть, Ви вже пережили один «імпічмент». За що районні депутати Березівки висловили Вам недовіру?

– Формально причини не було жодної. Вони 4 рази намагалися мені його оголосити. Справа в тім, що у нас була нормальна підтримка серед свідомої громадськості і місцевим депутатам це не подобалось. І коли я пішов у відпустку, вони зібрали закрите засідання, проголосували, і результат сповістили мені через СМС. Я сказав «дякую», пішов до суду, виграв два суди, і потис їм руку. Я зайняв цю посаду, вигравши 4 етапи конкурсу. Це був справжній конкурс, важка боротьба і цікава нестандартна робота. Правда була на моєму боці і я став першим серед районних голів Одещини, хто у конфлікті з депутатським корпусом довів свою правоту в суді.

Ви говорили, Ваша родина має переїхати за Вами до Києва. Будете купувати житло? В якому районі плануєте оселитися?

– Сім’я переїде, але я не думаю, що це буде так швидко. Щонайменше, треба закінчити навчальний рік. У мене троє дітей-школярів. Однозначно я оселюсь тут, на Троєщині. Бо для того, щоб відчувати район, тут потрібно жити.

Що Ви чули про район до того як сюди потрапили? Слава кримінальної Троєщини чутна в Одесі? І чи не просили Ви у Президента призначення в інший більш благополучний район? Адже у місті були ще кілька вакантних місць голів районних адміністрацій?

– Я не думаю, що є райони проблемні і безпроблемні. Просто проблематика лежить  у різній площині. Кожен район унікальний. Найменший сільський або столичний, він вимагає вміння вирішувати будь-які його проблеми.

Специфіку Деснянського району Ви вже відчули?

– Особливість Деснянського району в тому, що це такий собі спальник. Тут сформувався свій соціум, свій світ.

Щоби хотілося зробити в стратегічному плані – це зробити ребрендинг району. Адже насправді все залежить від нас. Я говорю керівнику служби з благоустрою: Ви ж самі робите так, щоб про нас складали анекдоти. Якщо нам подобається жити в смітті, то ми не будемо прибирати. Якщо нам подобається перетворювати кожен вільний шматочок землі на якусь торгову точку, то це ж ми його перетворюємо. Якщо нам подобається продавати рибу на цеглинах, то ми її там продаємо. Не виконується розпорядження міської ради про заборону торгівлі алкоголем у МАФАх, то й байдуже, нехай і не виконується. А що відбувається? Ми споюємо народ. «Розливайки» – це біда Троєщини. Я запитую того ж самого керівника: скажи мені, скільки «розливайок» є у Печерському районі? – Немає жодної. А там  що інші люди живуть? – Такі самі. Просто є бажання щось робити, або його немає.

Мер Києва Віталій Кличко відвів Вам «три медові місяці» на знайомство з районом. Тоді, сказав, спитає про результати. Чого конкретно Ви хочете досягти за перші три місяці роботи?

– Хочу навести лад у комунальному господарстві. Про що йдеться? Є речі, які можна зробити зараз і майже без грошей, бо все решта потребує «пробивання» бюджетів. На сьогодні бюджет уже сформований, об’єкти визначені, гроші виділені на ремонти, школи, зарплати… Це в жодному разі не моя заслуга. Зараз ми хочемо, щоб ефективно прибиралося сміття, щоби підміталося-фарбувалося. Хочу привести до ладу зовнішнє освітлення вулиць, роботу ліфтів, виконати рішення Київради щодо стихійної торгівлі, роботи МАФів. Це ті речі, якщо ви бачите, з яких ми почали. Вони зрушились з місця. Я щохвилини слідкую в онлайн-режимі, як районні служби ліквідують «розливайки» чи осередки стихійної торгівлі, мені на телефон звітують, що було і як стало. У Вайбері є група, до якої я підключив усі виконавчі служби району, депутатів, обраних від району. Коли я об’їжджаю територію, я фотографую те, що негайно слід вирішити і одразу скидаю в групу. Це вже є наказ до дії. Не потрібно довгих бюрократичних процедур типу «прошу, Іван Іванович, зробіть те-то й те-то». Питання одразу йде в роботу. Так само і звіт: зробили – надіслали відео.

Як часто Ви їздите по району?

– Кожен день їжджу. Нікого не попереджаю і не беру заступників. Поїхав, все що мені не подобається, сфотографував, і є задача. Службам уже не потрібно довго пояснювати, вони вже самі знають, де потрібно прибрати. Це прості речі, які працюють ефективно. Я хочу підкреслити, що ми не воюємо з бабусями-продавчинями. Торгуйте, скільки хочете – у нас багато ринків. Але не на дорозі.

Ваше ставлення до подальшої забудови району житлом. Київрада вже практично прийняла Детальний план території Троєщини, яким заплановано 900 квадратних метрів житла. Громада виступає різко проти цього ДПТ, проте воно вперто проштовхується. Ви на чийому боці в цьому питанні?

– Моя позиція проста: забудову потрібно робити комплексно. Якщо ми, умовно кажучи, будуємо 5 тисяч квартир, то ми повинні збудувати мінімум одну школу і два дитячі садочки. Плюс поліклініка, паркінги, врахувати транспортне питання. Коли ми будуємо в умовах відсутності стійкого транспортного сполучення району з містом, це призводитиме до подальших колапсів. Тут слід прислухатися до громадськості, плюс важлива думка фахівців.

То Ви будете на боці громади?

– Я не преставляю інтереси жодних  бізнес-груп. Для мене більш важлива стабільна соціально-економічна обстановка в районі, аніж щось інше.

У районі немає пологового будинку, власної лікарні. Кличко пообіцяв розпочати будівництво лікарні на Закревського в цьому році, але у бюджеті міста гроші закладені лише на проект. Чи може районна влада якось посприяти будівництву необхідних інфраструктурних об’єктів?

– В березні буде коригування бюджету, будуть додаткові кошти і район подаватиме пропозиції щодо фінансування додаткових об’єктів. Яких? Пріоритети вивчаємо, оскільки від різних сфер впливу доходять сигнали часто взаємовиключні.

Як оцінюєте бюджет району? Вам вистачить на розвиток? Чи це лише кошти на проїдання?

– Насправді бюджет району дозволяє його розвивати. Можливо, не в тому обсязі, якого хотілося б. Ні для кого не секрет, що бюджет Деснянського району – дотаційний. Ми отримуємо кошти з міста. Самі заробляємо набагато менше, аніж потрібно, тому що Деснянський – спальний район, тут немає масштабної промисловості, яка би приносила суттєвий дохід. До того ж  – великий пласт економіки району знаходиться в тіньовому секторі.

Як цьому зарадити? До прикладу, були плани індустріальний парк збудувати на Троєщині.

– Нові робочі місця з’являються там, де бізнесу комфортно. Бізнес має відчувати себе безпечно, мати можливість проводити свої процедури швидко, некорупційно і повинен мати якісь зрозумілі правила гри.

А наскільки Київ, на Ваш погляд, комфортне місто для ведення бізнесу?

– Поки мені важко сказати однозначно, але проблеми тут є. У нас є кілька заготовлених нових проектів для району, але поки я не буду їх анонсувати. Оголосимо, коли все буде готово.

Наш район має мікрорайони з так званим особливим статусом. Це село Троєщина, селище Биківня. За словами тамтешніх активістів, ці деснянські окраїни почуваються покинутими не лише міською владою, але й районною. У Биківні владу цікавить хіба що ліс, який можна вирубати і забудувати висотками. Троєщина взагалі грозилася приєднатися до області. Що обнадійливого Ви можете повідомити цим мікрорайонам?

– Я вже був у Биківні. Там триває обговорення Детального плану територій. Запевняю, що при усіх цих процесах ми будемо намагатися максимально врахувати інтереси громади. В Биківні, до прикладу, є проблема добудови школи. Там є великий забудовник, котрий зводить у селищі житло. У нас вже призначена зустріч, будемо наполягати, аби до початку навчального року закінчити роботи по школі. Певно, що наші забудовники повинні закладати інвестиційну складову на розвиток територій, де вони ведуть бізнес, а на практиці виглядає все трохи по-іншому. А в селі Троєщина я розумію, що й доріг не вистачає, і каналізації, і ще багато інших проблем. Скажу одне – робитимемо все, що в наших силах і в межах наших повноважень.

Лісовий масив – один з найгірших у Києві за зношенням житлового сектору. Катастрофічна ситуація з ліфтами. Що плануєте робити в цьому напрямку?

– Те , що робимо вже зараз. Вимога дуже чітка. Надходить сигнал, інформація, скарга – беремо на контроль і виконуємо не «для галочки», а щоби все працювало. Знову ж таки є моменти організаційні, а є глобальні.

Глобальні – це нестача коштів?

– Не завжди. Наприклад, погана робота обслуговуючих організацій. Є питання до процедури закупівель. Ось, наприклад, щодо обслуговування того ж ліфтового господарства: в районі тут свого роду монополія однієї компанії. Але якщо монополіст не справляється, щоб розірвати договір, мусиш чекати наступного року.

Троєщина в цьому році посіла перше непочесне місце в рейтингу найбільш кримінальних районів міста. Як цьому заподіяти?

– Ми підписали договір з «Муніципальною вартою», Національною поліцією і громадськістю про співпрацю у патрулюванні вулиць району. До того ж посилюватимемо відеоспостереження і покращуватимемо освітлення вулиць. Освітлюватись має весь район не гірше, ніж центр міста. Проблема в тому, що підприємство, котре надає послуги з освітлення, не районне, а міське, тобто нам не підпорядковується. Але міський голова мені пообіцяв сприяння у вирішенні проблем району. Ми маємо сформувати перелік необхідного, котрий він обіцяв підтримати.

Деснянці уже кілька разів блокували рішення про будівництво в районі сміттєпереробного заводу. У бюджеті на 2018 рік знову з’явилась стрічка на проектування  заводу і вона адресна – завод планують побудувати біля ТЕЦ-6. Ваша позиція з цього питання? Якщо народ вийде на барикади, Ви «будете подавати патрони», чи стоятиме по інший бік?

– Це питання з керівництвом міста ми ще не обговорювали. Але я знаю про проблему. І думаю, що до громади слід прислухатися. Разом ми знайдемо варіанти вирішення цього питання.

А взагалі якою бачите  концепцію розвитку Деснянського району. Він спальний, промисловий, культурний чи якийсь інший?

– Район має позбутися поганої слави, анекдотичності, кримінальності. Ми зараз проробляємо його новий образ. Я бачу Деснянський район екологічно чистим місцем для комфортного проживання – територіально у місті, проте за умовами –ніби на природі. Це район, де затишно жити весь рік. Ми маємо використати весь потенціал району, його водойми, його культурні об’єкти. Тут можна організовувати, наприклад, багато нових соціально-культурних проектів, фестивалів. Це може бути найкраще місце відпочинку у місті.

Ви відкрили власну сторінку у фейсбук для спілкування з жителями району. Невже самі будете її вести?

– У мене, на жаль, немає часу і на свою власну сторінку зайти. Але ця сторінка потрібна як оперативний зв’язок зі мною. За сторінкою закріплені люди, які аналізують і надають мені інформацію про те, що хочуть люди. Зараз там найчастіше скарги на комунальний сектор, на ЦНАП, бувають і досить емоційні вирази, з ненормативною лексикою. Але це теж має бути. Чую все, що думають люди. Мені дуже подобається цей район і я думаю, що все у нас буде добре.

За чимось уже засумували за перші тижні на новому місці?

– Хіба про єдине. Не встигаю ранком бігати. Я люблю спорт, щоранку пробігав по 10-12 кілометрів, а тут ніколи.

І під час роботи в Одеській області бігали?

– Так. Постійно. Але одеські райони – це в основному села. Там більш помірний ритм життя. Та й населення всього близько 35-ти тисяч, а тут – майже 400 тисяч. Ціле місто. Так що, на жаль, поки бігати ніколи, роботи дуже багато.

Читайте також:http://У пошуках голови