Що може бути спільного у колишнього працівника внутрішніх справ з мистецтвом? Виявляється, чимало! Завітавши у гості до Олександра Миколайовича Петрова з вулиці Каштанової потрапляєш у дивовижний світ рослин та тварин фантастичних кольорів. Все це – орігамі, які 77-річний пенсіонер почав складали лише 4 роки тому, після серйозної операції. До того Олександр Миколайович займався випилюванням, тому в квартирі також багато виробів з дерева. Тепер порох, що утворюється під час випилювання, для нього надто шкідливий, тому довелося “перекваліфіковуватись”.
Як сталося, що ви почали займатися саме орігамі?
– Я використав свої можливості, як член клубу “сімейного дозвілля”. Там я знайшов книжку італійського автора, присвячену орігамі. Хоча орігамі – це японський винахід. Втім, вона не дуже добре написана, і тому мені довелося самому багато додумувати.
Звідки ви берете ідеї для ваших робіт?
– Якісь – з цієї ж італійської книжки. А якісь комплектував сам, думав, як і що можна зробити.
Багато часу ви витрачаєте на орігамі?
– Залежно від настрою. Бо іноді хочеться і просто вийти та пройтися вулицею. А загалом сама ця робота займає досить багато часу: щоб зробити один трикутничок з паперу для орігами, треба витратити хвилину-півтори, в залежності від його величини. Цей трикутничок називається «модуль». Для того щоб скласти, скажімо, квітку тюльпана, мені знадобилося 170 таких модулів. І це лише підготовка. Щоб зібрати модулі в квітку, потрібно ще, як мінімум, півгодини. Тобто на одну таку квітку піде 3,5 – 4 години.
Чим є для вас ваші роботи, чому ви займаєтесь цим?
– Мені не цікаво сидіти і пліткувати на лавочці. Або пиячити: я цим ніколи не займався, і займатися не збираюся.
Ви не продаєте свої вироби?
– В них виходить надто дорога собівартість. Раніше, коли я починав, один лист кольорового паперу коштував 40 копійок. А зараз вже до двох гривень дійшло. Щоб зробити, приміром, одну квітку тюльпану, потрібно 11 аркушів. Виходить, що ці вироби надто дорогі, якщо продавати їх хоча б за ціною, яка б дозволила окупити матеріали. Зате вони інколи стають подарунком.
Діти допомагають купувати матеріали?
– Та я сам поки справляюся, дітей я не чіпаю. Звісно, велика частина пенсії йде на матеріали. Але що поробиш?
А виставку робити не плануєте?
– В нашому районі відкрили нову художню галерею. Я до них звертався, вони пообіцяли організувати виставку , але щоразу, коли там виставляються нові експонати, вони заявляють, що “это не по теме”. Думаю, справа у грошах. А мені ж треба всього два столи для моїх виробів. Якщо б це комусь сподобалось, я міг би провести там майстер-клас. Можливо якісь дитячі навчальні заклади б зацікавились.
Ну а як щодо домашніх екскурсій? Заходять сусіди подивитися?
– Та весь будинок ходить!
«Дружина – мій головний радник»
Ваші діти також займаються творчістю?
– Ні. В мене троє дітей, дві дочки та син. Син пішов по моїй основній стезі, дослужився до підполковника, і вже пішов на пенсію. Окрім того, він майстер спорту, і зараз займається організацією змагань із спортивного орієнтування. Цим же видом спорту займалася і середня дочка. Вона постійно брала призові місця. Молодша ж закінчила поліграфічне училище і працювала в редакції. До речі, її чоловік створює чудові художні вироби з металу.
А дружина?
– Дружина вишиває. У нас є багато речей, які вона вишила. В тому числі – портрет Шевченка. Колись виходив журнал “Огонек”, і там я знайшов його портрет. Дуже схожий на той пам’ятник Шевченка, який я бачив. Там був гарний офсетний друк, я перевів його на “хрестик” за допомогою міліметрового паперу, а дружина вишила.
То дружина – ваш соратник у творчості?
– Вона і мій помічник, і мій радник. Справжня рідна душа. У нас взаємоповага і взаємовиручка в родині.
Що ще ви любите робити?
– Все життя займався спортом, і досі займаюся. Як казали в наш час, “Если хочешь быть здоров – постарайся позабыть про докторов, водой холодной обливайся”. Я щодня приймаю холодний душ. Це після розминки та зарядки. До армії я ще займався гімнастикою, а в армії став альпіністом: служив у Вірменії, в гірських військах. Був командиром відділення. Я потрапив в цю роту тому, що займався гімнастикою, і вже мав справу з канатами і мотузками.
Коли ви вперше відчули потяг до творчості?
– Ще в дитинстві я малював та займався випилюванням.
І от на пенсії мені це згодилося.
Як же так сталося, що ви не пішли по творчій стезі?
– Не вдалося мені займатися творчістю. Треба було заробляти гроші.
Для технікуму образотворчого мистецтва я не добрав один бал
У вас була творча родина?
– Я був третьою дитиною в родині педагога. Жили ми в місті Шпола Черкаської області. Батьки працювали вчителями. Тато викладав українську та російську мови та малювання. І всі троє дітей в родині потихеньку малювали. Кожен своє. Я особисто займався в основному портретизмом. Але після закінчення школи вступав у спецшколу військово-повітряних сил. Та якраз в той час на пост міністра оборони прийшов Жуков, відбулося суттєве скорочення, і нашу спецшколу закрили. Тоді я спробував вступити у технікум образотворчого мистецтва у Києво-Печерській Лаврі. Але з 25 балів я набрав 24, і не пройшов за конкурсом. Завалив “конституцію”, отримав “4”, не добрав одного балу…
“Конституція“ – це був окремий іспит?
– Так. В школі ми вчили Конституцію СРСР, і я мав скласти такий іспит. На жаль, допустив одну помилку…
Довелося обирати інший шлях…
Я пішов у будівельну школу, бо батьки, працюючи вчителями, заробляли мало, і треба було щось робити. Школу цю я закінчив з відзнакою, отримавши 5-й розряд муляра, і був відправлений на будівництво комсомольських шахт Донбасу. Допрацював там до бригадира будівельної бригади. Далі – призив у армію. Після армії працював бригадиром та прорабом, в тому числі – на Далекому Сході.
А як ви опинилися в органах внутрішніх справ?
– В жовтні 70-го трудовий колектив мене направив туди працювати. Тоді була така вказівка партії: кращих виробничників відправляти на укріплення кадрів органів внутрішніх справ. За роки роботи працював на різних керівних посадах. Зрештою був направлений у центральний апарат Міністерства ВС України, де працював на посаді старшого інспектора з особливо важливих доручень. Пішов на пенсію у званні підполковника у 1993 році, однак невдовзі повернувся: в Україні почали створювати податкову міліцію, тож мене, як кваліфікованого фахівця, запросили працювати до цієї структури. Там я і пропрацював до 2013 року.
Ви давно живете у Деснянському районі?
– З 1986 року, тут мені видали квартиру, як військовому.
Що вам подобається та не подобається в цьому районі?
– Мені загалом подобається район – він великий. Але тут погане транспортне сполучення. От якби зробили швидкісний трамвай, як планували… Хоча б до Лівобережної. Або, як планували – аж до Борисполя… То була б зовсім інша справа. А так доки дочекаєшся того транспорту, одного, другого, третього, щоб дістатися в центр міста… А з хорошого – я дуже люблю виходити до заплави біля Московського мосту. Біля річки Десенки зробили скверик. Ми туди часто виходимо, ціле літо там «пасемося». Там дуже гарно, і навіть шампіньйони ростуть.
Я об’їздив всю Україну
Під час роботи в органах вам не вдавалося займатися творчістю?
– Мені просто ніколи було цим займатися … Працюючи в органах внутрішніх справ я курував області, дуже часто і надовго виїжджав у відрядження. Зате багато подорожував.
Вам подобалося подорожувати?
– Звичайно подобалося. Чого б не подобалось? Доки був Союз, нас запрошували у відрядження по всьому Союзу. З набуттям незалежності, звісно, я почав працювати тільки в Україні. Об’їздив усі області.
І де вам сподобалося найбільше?
– Мені дуже сподобався Кобилякський район на Полтавщині, також – район Кременчуга, Камянець-Подільський, Новосанжарський і Закарпаття. Там дуже гарна природа.
Як на вас вплинув розпад Радянського Союзу?
– Я собі просто продовжував займатися своєю справою. А так… Наша ж країна скільки під татаро-монгольським ігом була… Потім – під російським ігом… Росія фактично захопила все, насадила своїх людей. За радянської влади я бачив, як весь час насаджувалося все російське. І в армії, і в навчальних закладах. Однак у нас була україномовна родина. Батько, як я вже казав, викладав російську та українську мову, і за викладання російської йому платили більше, ніж за викладання української. І українську часто викладали, як іноземну.
Ви сьогодні почуваєте себе щасливою людиною?
– Звичайно щасливою! Ну а як же? По-перше, я вже 53 роки як одружений. Маю велику, дружну родину. І всі вони мене підтримують. Не лають мене за те, що я витрачаю на свої роботи гроші і час. Навпаки…
Ви в своєму житті вивели для себе якусь формулу щастя і гармонії? Що потрібно людині для того, щоб почуватися щасливою?
– Я не в курсі. Але мене вдома підтримують, тому я щасливий. Чого ж мені ще хотіти?
![\"\"](\"http:\/\/kyivchas.com.ua\/wp-content\/uploads\/2019\/03\/foto-1_opt.jpg\")
<\/figure><\/div>\n\n\n\n![\"\"](\"http:\/\/kyivchas.com.ua\/wp-content\/uploads\/2019\/03\/foto-2_opt-1.jpg\")
<\/figure><\/div>\n\n\n\n![\"\"](\"http:\/\/kyivchas.com.ua\/wp-content\/uploads\/2019\/03\/foto-3_opt-1.jpg\")
<\/figure><\/div>\n\n\n\n![\"\"](\"http:\/\/kyivchas.com.ua\/wp-content\/uploads\/2019\/03\/foto-4_opt.jpg\")
<\/figure><\/div>\n\n\n\n![\"\"](\"http:\/\/kyivchas.com.ua\/wp-content\/uploads\/2019\/03\/foto-5_opt.jpg\")
<\/figure><\/div>\n\n\n\n
Орігамі – це мистецтво складання паперу. Пішло від японських слів «орі» – «складати», і «камі» – папір. Справжні твори мистецтва виникають завдяки схемам геометричних згинів і складок. В орігамі використовуються небагато різних згинів, але вони можуть бути скомбіновані багатьма способами й утворювати дуже складні фігури. Зазвичай фігури орігамі складають без розрізів з квадратного аркушу, сторони якого можуть бути різних кольорів. Хоча, щодо походження оріґамі є деякі розбіжності, але напевно можна сказати, що розвинулось орігамі саме в Японії. Причому напочатку це була забавка переважно для дітей, доки майстер Йосідзава Акіра не додав такі нові технології, як мокре та систему зображення отримання фігур, що отримала назву система Йосідзави-Рендлета. З 1960-х років орігамі почало активно поширюватися по всьому світові. Також виникли такі напрямки, як модульне орігами Кірікомі та «чисте орігами». Практика і вивчення орігамі торкаються деяких областей математики. Так, питання одного з паперових згинів було об’єктом серйозного математичного дослідження.