Трамвайну зупинку (маршрут №№5, 28) «Проспект Маяковського» на Троєщині нещодавно перейменували на «Храм на честь Ікони Божої Матері “Всецариця”» нібито у рамках декомунізації, повідомляє КП «Київпастранс».
У комунальному підприємстві посилаються на Закон України «Про засудження комуністичної та націонал–соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні» та заборону пропаганди їхньої символіки з 30 січня 2016 року. При цьому російський та радянський поет Володимир Маяковський відсутній у переліку осіб, що підлягають декомунізації. Ця церква – невеличка споруда, яка з’явилася на незабудованій стороні Милославської вулиці декілька років тому.
Перейменування викликало чимале обурення в соціальних мережах, насамперед через неймовірно довгу назву та відсутність громадського обговорення. Деснянці жартують, що поки вимовиш цю назву, доїдеш до наступної зупинки.
Про перейменування самого центрального проспекту Маяковського поки не йдеться. В Мінюсті пояснюють, що цей герой – передусім поет, а вже потім – комуніст. І як діяч культури під дію закону про декомунізацію не підлягає. Найімовірніше, «Київпастранс» діяв за принципом краще «перебдеть», аніж «недобдеть» і рішення приймав, виходячи з власних переконань. Тим часом кияни вже почали вживати заходів щодо повернення старої назви і зареєстрували на сайті електронних петицій Київради вимогу повернути зупинці ім’я Маяковського.
Читайте також: Декомунізація крокує київськими вулицями
Тому, хто Володимира Маяковського пам’ятає лише за віршем про радянський паспорт, буде цікаво дізнатись, що фраза «Товариш москаль, на Украину шуток не скаль» – теж належить йому. Вірш називається «Долг Украине». Українець по матері, Маяковський фактично і батька мав українця, який походив з кубанських козаків. «Три разных истока во мне речевых. Я – не из кацапов-разинь. Я – дедом – казак, другим – сечевик, а по рождению – грузин.» Написав поет у вірші «Нашему юношеству» в 1927 році.
Мы знаем, курит ли, пьёт ли Чаплин;
мы знаем Италии безрукие руины;
мы знаем, как Ду́гласа галстух краплен…
А что мы знаем о лице Украины?
Знаний груз у русского тощ —
тем, кто рядом, почёта мало.
Знают вот украинский борщ,
Знают вот украинское сало.
И с культуры поснимали пенку:
кроме двух прославленных Тарасов —
Бульбы и известного Шевченка, —
ничего не выжмешь, сколько ни старайся.
А если прижмут — зардеется розой
и выдвинет аргумент новый:
возьмёт и расскажет пару курьёзов —
анекдотов украинской мовы.
Говорю себе: товарищ москаль,
на Украину шуток не скаль.
Разучите эту мову
на знамёнах — лексиконах алых, —
эта мова величава и проста:
«Чуешь, сурмы заграли,
час расплаты настав…»
Разве может быть затрёпанней да тише
слова поистасканного «Слышишь»?!
Я немало слов придумал вам,
взвешивая их, одно хочу лишь, —
чтобы стали всех моих стихов слова
полновесными, как слово «чуешь».
«Долг Украине» В.Маяковский, 1926
