Чи бував Володимир Висоцький на Троєщині?

Чи бував Володимир Висоцький на Троєщині? Мало ймовірно. Хоча… Про всі підпільні концерти відомого барда  достеменно не знають навіть його біографи. Приїзди Висоцького до Києва не супроводжувались яскравими афішами. Виступи таємно записувались на магнітофон, а  організаторів концертів пізніше «проробляли» компетентні органи. За життя культового антирадянського поета не було надруковано жодного вірша, не було дозволено жодного відкритого концерту. Висоцький виступав на заводах, у школах та наукових інститутах. Проте, Висоцького з Києвом ріднять не лише концерти, а й історія його родини.

Як дід й онук стали повними тезками

Першим киянином з родини легендарного барда став дідусь. Ще в 1911 році Вольф Шльомович Висоцький (уродженець Бреста) приїхав вступати до Києва в Комерційний інститут. Тут у 1915 році він одружився з красунею із Житомира Дорою Бронштейн. Київським студентом став і брат Висоцького-старшого – Леон. Дора і Вольф оселились на Воровського, 42. Тут і з’явився на світ батько майбутнього поета Семен Висоцький і його брат Олексій. Пізніше Вольф русифікував своє ім’я і став Володимиром Семеновичем Висоцьким.

Анкета дідуся

Анкету, заповнену студентом Київського інституту народного господарства технічного (промислового) факультету в 1922 року, знаходимо в архіві. Прізвище, ім’я, по батькові – «Володимир Семенович Висоцький». Рік народження – «1889». Адреса – «Б. Бульвар 46 — 15». (Йдеться про колишнiй Бібікiвський бульвар. Нині – бульвар Тараса Шевченка – одна з київських адрес родини Висоцьких. Цей будинок зберігся й досі). Ваша постійна професія — «перший час займався уроками, а тепер кустар театрального гриму». З чого складаються ваші кошти до існування — «із заробітку дружини-акушерки та власної праці». Національність — «іудей». Сімейний стан — «одружений, двоє дітей». Походження до революції — «з міщан».

На військову службу був призваний «в 1914 році, при старому режимі». У Білій армії не служив. Під судом і слідством не перебував. На запитання анкети про освіту до вступу в даний вищий навчальний заклад Висоцький-дід відповів: «середнє». Хоча це було неправдою. До того часу в дідуся Висоцького було вже два університетські дипломи – економіста і юриста. Певно, боявся, що його можуть відрахувати –  мовляв, третій диплом зажирно буде. На політичні питання Висоцький-старший відповідав «правильно». Ваш погляд на Жовтневу революцію — «як на явище, якого вимагало само життя». Ваш погляд на Комуністичну партію — «співчутливий». Після інституту Володимир Семенович займався виготовленням косметики, миловарінням, працював у харчовій промисловості. Три дипломи робили його постійно затребуваним і він непогано заробляв. Завжди красивий і елегантний він користувався попитом серед жінок. Постійні романтичні захоплення чоловіка вкрай розсердили його дружину Дору і вони розійшлися. Дідусь Висоцького переїхав до Москви, забравши з собою одного з синів – Семена. А Бабуся залишилися у Києві аж до смерті 1970 року.

Неймовірна історія бабусі Висоцького

Бабуся Висоцького мала щонайменше п’ять імен і дві дати народження. Кажуть, у ній померла велика актриса. Донька житомирського поміщика Дебора згідно метрики народилась 1891 року. А от коли виходила заміж раптом помолодшала на 2 роки і змінила  ім’я на Дору. Далі в дореволюційний час вона пишно іменувалась Ірадіадою. Родичі і друзі називали її Іриною. П’яте ім’я з’явилось пізніше.

Акушерка за фахом Дора-Ірадіада освоїла професію, близьку до чоловікового «бізнесу», і стала успішним косметологом. Працювала на Хрещатику у салоні краси. Вона сама готувала креми і мала впливових клієнтів. Не дивно, що у неї першої в будинку з’явився телефон, телевізор і патефон з платівками. Ірина Олексіївна любила театр, не пропускала жодної прем’єри. Саме вона чи не єдина підтримала свого онука Володю, коли той покинув інженерно-будівельний інститут і подався в актори.

 Кажуть, вона була яскравою жінкою. Золотоволоса і дотепна, вона знала собі ціну і не змогла пробачити чоловіку зради.

На початку 1941-го колишня Висоцька знову змінила ім’я. На цей раз, рятуючись. Розстріли євреїв у Бабиному Яру почались в перші дні німецької окупації. Її друг Георгій Лукич Семененко купив на базарі свідоцтво про народження якоїсь Дар’ї, українки, за яким вони й обвінчались. Бабуся Висоцького взяла прізвище другого чоловіка. Коли в комуналку на вулиці Франка, 20 увірвались гітлерівці, вони зігнали усіх сусідів на кухні. «Юде?»,- кивнув німець на Ірину Олексіївну, погрожуючи зброєю сусідам. «Ні. Українка – наша сусідка»,- відповів чоловік. «Юде?», – перепитав він знову, уже приставивши пістолет до скроні сусідський дружині. «Ні. Українка. Наша сусідка»,- повторив він знову. «Юде?» – втретє перепитав гітлерівець у молодої матері, навівши пістолет на її п’ятирічну дитину. «Ні. Українка. Наша сусідка»,- не здригнувся голос у вірних сусідів. Цю історію переповідає киянка Ірина Мельниченко. Це її батьки врятували від смерті свою сусідку-єврейку – бабусю легендарного Висоцького.

Онук займав у серці бабусі особливе місце. Вона згадувала, що дитиною Висоцький був схожий на дівчинку. Мав світлі локони, блакитні очі.

Ірина Олексіївна жартома заплітала стрічки йому у волосся. Проте ріс він непосидючим. Всі, хто знав їхню родину, відзначали схожість бабусі й онука. Обоє незалежні, великодушні, яскраві натури. Обоє жили широко й сміливо, нікому не підкоряючись. Кажуть, що Висоцький і дружин своїх обирав, схожих на бабусю. Таких же незалежних, яскравих, пристрасних. І знаходив. Всі три красиві, розумні. Всі три – актриси.

Перше київське кохання

Коли Володя Висоцький виріс, він продовжував навідувати бабусю. Проте ночувати уже не залишався. У нього в Києві з’явилась кохана – актриса театру імені Лесі Українки Іза Жукова.

Вона не була киянкою. Вони познайомились у Москві, де разом навчались у студії МХАТ. Жукова  – на два курси старша і на той час уже заміжня. Після закінчення театрального Ізу Жукову направили працювати до Києва. І у Володимира Висоцького знову з’явився зайвий привід навідуватись сюди. У небагатої актриси не було квартири. Вона жила прямо в театрі. Там вони і зустрічалися з тоді ще невідомим Висоцьким. Невдовзі молодята побрались. Заради Висоцького Жукова розлучилась з першим чоловіком. Проте їхній шлюб швидко розпався. Хоча офіційно стосунки тривали майже п’ять років, але фактично подружжя розійшлось вже невдовзі після весілля.

Висоцький стояв «на шухері», поки друзі крали яблука у київських садках

Доля батьків Володимира Висоцького багато в чому схожа з долею його дідуся-бабусі. Його батьки також розлучились, коли майбутньому поетові було всього три роки. Батько Семен Володимирович пішов на фронт, де зустрів іншу жінку. Втім мачуха виявилась кращою, аніж вітчим Висоцького, стосунки з яким не склались і хлопець переїхав до нової родини батька. Батько був військовим, тому часто переїздив. Три роки вони разом жили в Німеччині. На початку 50-х  офіцерська доля закинула Семена Володимировича знову до Києва. Він служив у штабі Київського військового округу. Мешкав на вулиці Інституцькій, 24/7. Сюди в гості до батька приїжджав і Володя. Йому вже було 15 років, і як розповідають його київські приятелі, він геть нічим не відрізнявся від однолітків. «Військове галіфе, хромові чоботи. Невеликий, але кремезний». Разом з київською дітворою Висоцький ходив «на промисли» – крав яблука по київських садках. Роль у нього була відповідальна – шухерив на паркані, поки друзі орудували між яблунями.

Протекція комуніста Петра Шелеста

Уже відомим і знаменитим Висоцький повернувся до рідного Києва в 1971-му. У ролі актора театру на Таганці. Проте його театрального успіху так і не побачила бабуся. Вона померла за рік до того, буквально на руках любого онука.

 Багатьом киянам тоді пощастило не тільки подивитися вистави Таганки, але й послухати наживо концерти Висоцького. Його буквально рвали на частини: зустрічі Володимира з київською публікою відбувалися в багатьох заводських клубах, в аудиторіях наукових і проектних інститутів. Розповідають, що в той час творчістю Висоцького захоплювався Віталій Шелест — вчений-фізик, син всемогутнього керівника Компартії України Петра Шелеста. Це полегшувало організацію концертів. Пізніше Володимир Висоцький виступав перед киянами і в 1972-му, і в 1973-му. Але після того як Петра Шелеста «пішли» на пенсію, а Віталій переїхав до Москви, припинилися й приїзди співака…

Висоцький «в пакеті» з Ніколаєвим і Закревським

Сьогодні ім’я Висоцького носять понад 30 вулиць у світі. На його честь названо навіть астероїд. А колись, одразу після його смерті на початку 80-х, увічнити його ім’я в назві вулиці було на рівні героїзму. Першим на подібний «подвиг» виявився здатним саме наш Київ.

Бульвар Висоцького  на Троєщині – перша вулиця у світі, названа на честь легендарного барда. У різних джерелах вказується, що сталось це 1987 року. Проте, нещодавно з’явилась нова інформація від учасника тих подій, члена комісії з найменування й перейменування вулиць Анатолія Сігалова. Він стверджує, що рішення це приймалось ще 1982 року. Це був ювілейний рік для Києва: 1500-ліття з Дня заснування. Саме до свята українська столиця отримала і кілька нових назв своїх вулиць.

Висоцький помер в 1980-му. А через два роки до Києва приїхав його колега з театру на Таганці Анатолій Меньшиков з сусідом поета з Малої Грузинської вулиці Москви Валерієм Нісаровим. Вони прийшли на засідання комісії і попросили назвати одну з вулиць Києва на честь Висоцького. Оскільки для поета це місто, мовляв, не чуже. Та й Київ, напевно, краще розуміє бунтарів, аніж Москва. На батьківщині Висоцького, у Москві, вулиця названа його іменем, з’явилась, до речі, лише кілька років тому.

Члени комісії розуміли, що опального поета не любить влада. Аби його ім’я «не зарубали» такі монстри як ЦК Компартія України та Міністерство культури, було вирішено подати Висоцького в «пакеті» з такими відомими і благонадійними прізвищами як архітектор Ніколаєв та історик Закревський. Так Київ став першим в СРСР містом, де з’явився бульвар Висоцького.