Вже четвертий рік у Деснянському районі немає легітимного керівника. Два останні голови місцевої держадміністрації керували районом у статусі «виконуючого обов’язки». За цей час Президент України кілька разів оголошував конкурс на заміщення вакантної посади, проте жоден з претендентів не витримував умов відбору. В результаті, найбільшим районом столиці напівзаконно продовжує керувати чиновник з тимчасовим статусом.
І ось районом знову пішли чутки: «до нас їде новий голова». Саме так – «їде», адже крісло очільника Деснянського району має нагоду зайняти людина, що досі керувала одним із районів Одеської області.
Влада тимчасових
Відсутність повновладних керівників в ключових комунальних підприємствах і органах місцевої влади вже можна назвати фірмовим стилем управління столицею команди Кличка. 40% найбільш «ласих» КП, де крутяться чималі бюджетні гроші, очолюють виконувачі обов’язків. Це, наприклад, «Київблагоустрій», «Плесо», «Київреклама», «Міський магазин», «Київтранспарксервіс», «Київкомунсервіс», у статусі «в.о» три заступники директора «Київпастрансу» і т.д. Тимчасові керманичі й у Департаменті промисловості та розвитку підприємництва, Департаменті охорони здоров’я, Департаменті з державного архітектурного-будівельного контролю. Навіть цілі райони міста роками управляються головами РДА з додатком «в.о.» Йдеться про Деснянський і Дарницький столичні райони. Постійно критикований за таку ситуацію у місті мер Віталій Кличко, однак, не дуже поспішає її виправляти. Мовляв, приклад бере «зі старших» партійних босів – Прем’єра і Президента. Адже на рівні держави всілякі «в.о» і «т.в.о.» – теж модний тренд. Кілька міністерств, як відомо, давно не мають легітимних керівників, хоча й поставлені на посади нібито з великою реформаторською місією. До прикладу, міністр охорони здоров’я Уляна Супрун вже понад рік реформує українську медицину, а ганебного «в.о.» перед посадою так і не позбулась.
Керманичі Мінагро та Мінінформполітики ще півроку тому подали у відставку. Так само «безголовими» стали Нацбанк, Укрзалізниця, Укравтодор, Укрспирт, Державна фіскальна служба, Рахункова палата України. Список можна продовжувати до безкінечності.
У владних кабінетах тимчасовість начальників пояснюють новим законом «Про державну службу», котрий набрав чинності з травня 2016 року. Документ передбачає, що стати топ-чиновником або менеджером державного підприємства можна лише за результатами конкурсу.
Кадри «вирішують все»?!
Теоретично закон «Про державну службу» дав можливість народу впливати на кадрову політику влади. Проте на практиці, на перший погляд прогресивну ідею можновладці використали собі на користь. Конкурсну процедуру розтягують на роки, а тим часом «на потоках» залишаються працювати «потрібні» люди у статусі виконувачів обов’язків.
Функціонально керівник від виконувача мало чим відрізняється. А от ефективність роботи і відповідальність за її результати у тимчасового начальника найчастіше знижуються. Його підвішений стан не дозволяє приймати стратегічні рішення, бо насправді він не знає, чи працюватиме завтра. До того ж, такі керівники, за звичай, найбільш лояльні до тих, хто їх призначив на посаду. Власне, їх і ставлять для виконання певних завдань верховних кураторів. А якщо раптом «щось піде не так», то «в.о.» легко звільнити і призначити нового «в.о.». Дуже зручна модель управління людьми і майном.
Справедливості ради треба сказати, що не у всіх випадках відсутність постійних керівників – то «зрада» і «ганьба». Об’єктивною причиною оглядачі називають і певний кадровий голод. Фахових управлінців і справді не вистачає. На конкурси часто подаються кандидати, чий професійний рівень не відповідає рівню посади. А залучити до чиновницьких лав ефективних підприємців і громадських активістів не можливо через низький рівень оплати державної служби і відсутність довіри до самого конкурсу. От і виходить, що найбільше шансів перемогти у відборі мають ті ж самі чиновники – колишні керівники або тимчасові «в.о.». Ці люди вже знають, на що йдуть, і як на держслужбі прожити «на одну зарплату».
«Зипредседатель Фунт» і «смотрящий» за районом
Показовий приклад – конкурс на голову Деснянської РДА. Востаннє керівника деснянцям шукали (чи робили вигляд, що шукають) у грудні 2016-го. Жоден з 12 кандидатів не дійшов навіть до третього етапу відбору. Найважчим виявився другий етап випробування, на якому кандидати розв’язували ситуаційні завдання. Ці завдання потрібні для того, аби виявити, що кандидат здатен приймати правильні рішення у складних робочих ситуаціях. Свою відповідність до вимог посади не підтвердили навіть ті претенденти, що вже багато років керували районом раніше. Так, повернутись у своє крісло намагався двічі виконуючий обов’язки голови Деснянської РДА, нині депутат Київради від «Солідарності» Вадим Онуфрійчук, котрий за розв’язання практичних завдань отримав 0 балів. А він же доти кілька років фактично керував адміністрацією!
Оскільки переможця конкурсу не визначили, районом продовжили керувати Віктор Крохмалюк у статусі в.о і, як не дивно, Вадим Онуфрійчук – у статусі радника голови. Депутати, обрані від Деснянського району до Верховної Ради та Київради, провели власне розслідування на тему «хто ж реально керує районом». За словами нардепа Владислава Берези, Вадим Онуфрійчук після обрання до Київради залишився керувати РДА по факту. Він продовжує користуватися службовим кабінетом та службовим транспортом.
«Саме він і далі займається розрулюванням усіх процесів. Він сидить на бюджеті, він приймає рішення. Крохмалюк, і всі це знають, – де- факто, не де-юре – «зицпередседатель Фунт»,- запевняє Береза
(Для тих, хто призабув класику, нагадаємо, Фунт – персонаж роману Ільфа і Петрова «Золоте теля». Його професія полягала в тому, аби бути номінальним керівником фірм, котрі створюються заради махінацій. Обов’язок Фунта – потрапити під суд і сісти в тюрму замість справжнього махінатора).
Депутат Київради від ВО «Свобода» Михайло Буділов надав громаді району фотофакт використання паном Онуфрійчуком автомобіля Toyota Land Cruiser Prado, котрий знаходиться на балансі комунального підприємства «Автотранспортник», а значить – належить громаді. Як виявилось, Онуфрійчук орендує автомобіль всього за 1050 гривень на місяць. Договору оренди службового кабінету на 100 квадратів з просторою приймальнею і власним санвузлом з гідромасажною кабіною в Онофрійчука не виявилось. Працівники РДА, звісно, заперечують факт постійного користування кабінетом голови району Онуфрійчуком.
Але чому після звільнення Онуфрійчука в головні апартаменти адміністрації не переїхав її нинішній очільник Віктор Крохмалюк теж пояснити не можуть. Те що Крохмалюк лише в.о. голови – відмовка слабка. Адже Онуфрійчук теж сидів у цьому кріслі у тимчасовому
статусі.
«У нас скрізь є «смотрящие”,- продовжує Береза.– «Смотрящий» за Деснянською РДА в місті Києві – це пан Онуфрійчук. Вічний колишній і вічний флюгер. Колишній член «Партії регіонів», колишній член партії «УДАР», нині член партії «Солідарність». Готовий посперечатися, хто наступний виграє вибори, той отримає прекрасного члена партії в особі пана Онуфрійчука. Тому що пан Онуфрійчук завжди хоче залишатись на плаву».
(Цитата з: https://www.youtube.com/watch?v=KdS96NDbJ1k, опублікована у березні 2017 року).
А тим часом у ЗМІ раз по раз з’являються скандальні повідомлення про судові справи проти чиновників Деснянської РДА. То їх ловлять на хабарництві, то звинувачують у розтраті бюджетних коштів або у бездіяльності, у використанні службового становища, у неправомірному збагаченні, у кришуванні нелегальних МАФів і стихійної торгівлі, у підігріванні «своїм» на тендерах, у збагаченні на ремонтах шкіл і дитячих садочків, у лобіюванні інтересів окремих компаній, у підробці актів виконаних робіт з утеплення фасадів житлових будинків, у зловживанні на оренді комунального майна. Нескладний пошук у державному реєстрі судових рішень видає зо три десятки справ, у яких фігурує керівництво Деснянської РДА. І це лише за три останні роки.
«Кожен день їм звідкись капає: і з ярмарків, і з МАФів, і з управління освіти. Звідусіль – десятки тисяч гривень генеруються в руках тимчасових керівників району. Для них кожний день вартує річної зарплати середньостатистичного простого українця,- пояснює причини затягування з оголошенням чергового конкурсу на заняття вакантної посади голови Деснянської РДА депутат Київради від ВО «Свобода» Денис Попов.
– Посадовець не відповідає перед громадою ні за те, що він робить, ні за те, чого не робить. Він не несе відповідальності ні перед ким, окрім Банкової»,- каже депутат.
Активісти з «Антикорупційного форуму» Деснянського району склали список із понад ста судових рішень щодо протиправної бездіяльності та протиправної діяльності службовців місцевої адміністрації. Про що написали у зверненні до Президента України, вимагаючи від керівника держави призначити, зрештою, легітимного голову району.
Кадрові ротації як щеплення від феодалізму
Адміністрації Президента, схоже, надокучило гратися в конкурси. І там вирішили призначити деснянцям голову району шляхом переведення з іншої області чиновника з досвідом управління районною адміністрацією. У законі «Про державну службу» така можливість передбачена. Без проведення конкурсу можна призначити посадовця шляхом переведення «на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у т. ч. в іншій місцевості»,– сказано в документі.
Кадрові ротації були популярні за часів Союзу, коли керівників з одних областей перекидали в інші. І хоча ця практика сьогодні «пахне нафталіном», є думка, що подібний кадровий архаїзм буває навіть корисний. Зазвичай вже після 2 років перебування на одній посаді керівник починає обростати власним бізнесом, заводить корисні зв’язки і перетворюється на регіонального князька, місцевого феодала. До прикладу, в Деснянському районі колишнього начальника Вадима Онуфрійчука жителі називають «барин Троєщини». Що люди мають на увазі? Спитайте в мудрого народу.
Кіровоградський одесит
Як повідомили нам власні інсайдерські джерела, у головне районне крісло на Троєщині планують посадити Заболотного Геннадія Вадимовича 1966-го року народження, котрий нині очолює Березівський район Одеської області. Нібито кандидатура вже погоджена Кабміном і чекає рішення Президента.
Претендент на Деснянського голову очікувано виявився з партквитком «Солідарності». Принаймні, в 2015-му він балотувався до Одеської обласної ради саме від пропрезидентської партії. Вивчати чужий місцевий менталітет йому не вперше. До Одеси пан Заболотний переїхав з Кіровоградської області, де він народився. Був депутатом тамтешньої обласної ради, членом виконавчого комітету Кіровограда (нині Кропивницького).
На посаду в Одеську область прийшов у 2015-му році, до речі, перемігши у конкурсі. Став членом так званої реформаторської команди одеського губернатора Міхаеля Саакашвілі.
Після відставки опального грузина Заболотний був серед 8 районних голів, котрі гучно заявили про намір піти у відставку в знак солідарності з колишнім босом. «Ми прийшли сюди з Саакашвілі. Йдемо через відсутність волі у депутатів обласних рад, Верховної Ради, президента і Кабміну до здійснення реформ. Всі наші спроби до реформування саботують», – заявили реформатори на прес-конференції у листопаді 2016. Проте відмовились від державної посади далеко не всі. Так Геннадій Заболотний уже рік після цієї заяви продовжує керувати Березівським районом Одещини, що побічно підтверджує – в команду до Саакашвілі Заболотний був рекомендований оточенням Президента.
Тим більше, що у районного керманича не складаються стосунки з місцевими депутатами, більшість з яких складають партії «Опоблок» і «Батьківщина». Дійшло до того, що у 2016 році більшістю голосів районна рада оголосила Заболотному недовіру. Тоді хвиля висловлювань недовіри прокотилась всією Одещиною. Заболотний називав обвинувачення політичним замовленням і став першим з голів, хто виграв суди проти депутатського корпусу. Спочатку Березівський місцевий суд, а пізніше апеляційний суд в Одесі ухвалили, що дії депутатів ради протиправні, незаконні і їхнє рішення скасовано.
В чиновники Геннадій Заболотний прийшов з бізнесу. У своїй біографії пише, що має три вищі освіти, зокрема і диплом Кембриджа. Називає себе антикризовим менеджером, точніше арбітражним управляючим. Це особа, котра призначається судом для управління майном боржника – підприємства, котре знаходиться на стадії банкрутства.
Судячи з декларації, яку одеський держслужбовець заповнював у 2016 році, прибутки Заболотного складались із зарплатні: 202 тисячі 166 гривень. Доходи найближчих родичів, як і годиться, значно відрізняються від заробітків чоловіка. Прибутки родини скали понад 5,6 мільйона гривень. Ще 2 мільйони гривень чиновник задекларував на банківському рахунку.
На Одещині кажуть, що манери у голови району відрізняються від звичного стилю чиновника. Він любить носити кросівки і джинси і не часто одягає краватку. Певно, далось в знаки захоплення спортом. У Кропивницькому Заболотний очолював Федерацію легкої атлетики області. Він одружений, має трьох дітей.
На Одещині кажуть, що манери у голови району відрізняються від звичного стилю чиновника. Він любить носити кросівки і джинси і не часто одягає краватку. Певно, далось в знаки захоплення спортом. У Кропивницькому Заболотний очолював Федерацію легкої атлетики області. Він одружений, має трьох дітей.
P.S.
Новиною про можливе кадрове призначення занепокоїлись у будівлі на Маяковського, 29. Звісно, «нова мітла» може швидко вимести стару команду. Ті, хто бояться позбутися насиджених місць і втратити вплив на район, швидко розгорнули кампанію по дискредитації ще не призначеного чиновника. Першою ґвалт зчинила громадська рада, що діє при Деснянській РДА. Рада давно знайшла «спільну мову» з тамтешніми чиновниками, рідко їх критикує і що важливо – не контролює, за що і заслужила репутацію ручної, контрольованої і формальної. Власне, подібні організації при державних органах створюються для того, аби посилати в народ правильні меседжі, продиктовані владою. Саме тому відбір громадських організацій, котрі мають формувати раду, завжди був і залишається ретельним.
«Народні контролери» зробили публічне звернення, в якому закликають владу не призначати на «протестну Троєщину» «перелітного птаха» Геннадія Заболотного, «який не знає навіть назви вулиць великого спального району,- сказано у відкритому листі. Представники громадської ради вимагають від Президента України закрити вакансію шляхом законного конкурсу. І нехай, мовляв, переможе сильніший.
З таким аргументом сперечатись важко. Справедливий і прозорий конкурс, певно, защемить у серці кожного деснянця сильніше, аніж вольове призначення згори. Проте, насправді, на конкурс ніхто не розраховує. По-перше, сподівання на його прозорість, принаймні, наївні. Стільки скандальних персонажів на них перемагають, стільки нарікань на суб’єктивність комісії, що оцінює кандидатів! Найчастіше у цьому кастингу перемагають передбачувані кандидати від партійної вертикалі. То яка різниця, яким чином обмануть народ – замаскованою під демократію прогресивною процедурою, чи прямим призначенням? Останнє, принаймні, чесніше. І від нього, можливо, буде менше розчарувань.
Багато деснянців, з ким довелось поспілкуватись нашій газеті, впевнені, що від нового призначення «гірше не буде, бо гірше нікуди».
Щоправда, є ще третій варіант – вибори голови районної ради самими мешканцями. Вся Україна, окрім Києва, має такий інструмент місцевого самоврядування. Проте за повернення районних рад у столицю уже чомусь не борються ні політики, ні громада.
