Закон про комерційний облік комунальних послуг, прийнятий Верховною Радою влітку, набрав чинності і підніс українцям ще один неприємний сюрприз. Відтепер квартирні лічильники води та тепла можна просто викинути. Адже їхні показники враховуватимуться лише частково. Як відсоток від того, що загалом споживає весь будинок.
Закон вводить поняття так званого комерційного і розподільчого обліку. За комерційний (той на основі якого формується платіж у ваших квитанціях) відповідатиме загальнобудинковий лічильник. А квартирні прилади обліку отримують лише розподільчу функцію. До розрахунку братиметься увесь обсяг води та теплової енергії, спожитої будинком, який «розприділятиметься» між усіма квартирами. Визначати, хто скільки спожив будуть пропорційно до показів квартирних лічильників. При цьому нарахування не можуть бути меншими за середнє споживання по будинку. Тобто сенсу економити немає взагалі? Якщо мешканець, скажімо, поїхав у відрядження і прикрутив батареї до мінімуму, бо купив собі індивідуальний лічильник в надії заощадити, йому все одно нарахують по середньому?
Щодо втрат ресурсів (води й тепла), які з різних причин неодмінно є в кожному будинку. Тепер так звана «усушка, утруска, усипка» лягає на кишені самих мешканців. Нівелюється саме призначення індивідуальних лічильників – платити лише за те, що прийшло в мою квартиру, а не за те, що витекло у підвал!
Знаєте, як у Кабміні пояснюють мотивацію нового принципу розподілу? «Завдяки такому підходу знімається проблема “різниці в показаннях” (різниця між сумою показань квартирних лічильників і показаннями будинкового внаслідок різного класу точності), а також проблема втрат внаслідок витоків води з внутрішньобудинкових мереж через їх незадовільний стан», – йдеться в повідомленні, котре днями з’явилось на урядовому порталі. Геніально! Отже тепер ЖЕК, чи якась інша обслуговуюча контора, можуть цілком законно нічого не робити в будинку. Більш того, це їм стає навіть вигідно. Навіщо латати труби, утеплювати під’їзди, якщо усі втрати тепла й води все одно оплатить безправний споживач? Для чого монополістам-постачальникам («Київводоканалу» та «Київенерго») турбуватися про справність лічильників, перевіряти їхні показники, якщо мешканці і так заплатять за «різний клас точності», за крадіжки води і забудькуватість сусідів в питаннях передачі показників. Усі ці проблеми тепер «знімаються», як стверджують чиновники. Так, для постачальників послуг – знімаються, а для населення – узаконюються!
Така солідарна відповідальність усіх за безгосподарність одних і злодійкуватість інших суперечить не лише здоровому глузду, а й, зрештою, кільком статтям Конституції. Принцип кругової поруки, нагадаю, був популярний хіба в Середні віки та ще у звичаєвому праві племен, коли закони держави не діяли. І вони зовсім не пасують нинішній європейській традиції, до якої так прагне долучитись Україна.
У Європі не наважаться здирати гроші з людей за те, що недолугий ЖЕК вчасно не полатав труби. Тай будь-якого монополіста, що не здатний самостійно контролювати власні витрати і не вміє домовлятися зі своїми клієнтами-споживачами на основі договірних відносин, суд швидко поставить на місце і роздягне комерсантів до нитки.
У нас же до нитки роздягають народ. Про ціну на комунальні послуги, що постійно росте, навіть не згадую. Але тепер людям не дозволяється навіть економити на собі. За цим сумнівним документом, якби споживач не заощаджував, все рівно заплатить «по середньому».
А що це за термін «різний клас точності лічильника». Це як «трішки вагітна»? Чи із серії «риба не першої свіжості»? Лічильник або точний, або ні. Шановні постачальники, ви ж самі зобов’язали споживачів провести повірку приладів обліку води. До речі, кияни здебільшого провели її за власний кошт. А хто не захотів морочитись з повіркою, просто замінили старі (може ще й справні) лічильники на нові. «Київводоканал» і «Київенерго» поставили на них свої пломби, що значить – визнали їхню точність. Тепер громадяни знову мусять доводити, що не злодії?
Нагадаю, у нас діє презумпція невинуватості. Якщо постачальник послуг не доведе споживачеві, що він справді краде його товар, споживач – невинуватий! А за цим законом ми всі – винуваті. Якщо сплатимо квитанцію, де окрім фактичного обсягу споживання нам «докинуть» ще відсотків 20 «втрат», які ми не маємо змоги перевірити, значить фактично визнаємо свою «провину».
За втрати, до речі, заплатимо двічі. Оскільки певний відсоток неминучих втрат постачальник послуг постійно закладає у тарифах. Як і вартість лічильників, котрі за цим же законом громадяни мають встановлювати за власний кошт. Якщо ж мешканці відмовляються скидатись на загальнобудинковий лічильник тепла або води, його вам примусово через суд встановить постачальник, а вартість приладу розподілить між власниками квартир і внесе у квитанції.
Логіку законотворців в цілому зрозуміти можна. Держава намагається примусити громадян відчути свою відповідальність за усе спільне майно будинку, а не лише за свою квартиру. Зрозуміле також бажання обліковувати усе, що увійшло в будинок. Але фундаментом нового відповідального споживання має стати реформована система ЖКГ. Спочатку власникам житла слід забезпечити можливість повного контролю постачання-споживання послуг та підвищити відповідальність енергопостачальників за якість цих послуг, а вже потім вводити карально-репресивні методи впливу на недобросовісних споживачів. А поки що цей закон видається банальною спробою перекласти неспроможність зажерливого монополіста-постачальника на плечі пересічного українця.