Справа на 500 мільйонів
За два десятки років у нашому місті так і не запрацювали цивілізовані правила на ринку торгівлі. Запустити малий торговий бізнес повністю легально практично неможливо. І проблема не в тому, що ми не знаємо цивілізованих правил гри, біда в тім, що вони не вигідні чиновникам.
Хрестовий похід проти кіосків, оголошений мерією 4 роки тому, – не що інше як перерозподіл ринку. Києвом впевнено крокує монополізація. Під виглядом боротьби з незаконними МАФами, міська влада і її спонсори витісняють з дуже прибуткового бізнесу «чужих» і передають його «своїм». Витісняють зухвало, часто під прикриттям ночі – демонтаж кіосків службами благоустрою швидше схожий на розбійний напад, аніж на законну акцію закриття нелегальної точки. Навіть якщо у когось є проблеми з дозвільними паперами, то чому не вирішити питання цивілізовано, а не в рекетирський спосіб.
Ця війна призвела до того, що столичним підприємцям нарешті увірвався терпець і вони позиваються до суду на Київську міськдержадміністрацію щодо відшкодування матеріальних і моральних збитків на суму 500 мільйонів гривень. Окрім цього, представники столичного бізнесу намагаються підмочити репутацію київської влади в Європі. Вони поскаржилися в міжнародні антикорупційні структури і просять кілька країн ЄС ввести персональні санкції проти посадовців КМДА. Добиватимуться, аби хабарникам були закриті двері до європейського світу. Ось чим закінчується ситуативне загравання з київським бізнесом команди Кличка, котре, зрештою, перейшло у відкритий грабунок малого та середнього підприємництва на користь наближених до мерії олігархів.
Я жодним чином не захищаю ідею повсюдного поширення містом потворних ТС (тимчасових споруд). Їхнє безконтрольне розмноження не прикрашає наше древнє місто. Проте часто під бульдозер потрапляють саме ті кіоски, що працюють в правовому полі. І чомусь «стражі благоустрою» не бачать тих, що стоять на зелених зонах, червоних лініях, прямісінько перед виходом з метро.
Бізнес по-київськи: як із законної «точки» зробити нелегальну
Свого часу, в 2014 році, коли я очолював профільну комісію з питань торгівлі, підприємництва та регуляторної політики, наша команда розробила проект рішення, котре могло впорядкувати торгівлю в МАФах в законний і цивілізований спосіб. Ми провели консультації з підприємцями, узгодили усі болючі питання і наше спільне рішення ні в кого не викликало протесту. Його суть проста: розміщувати МАФ можна скрізь, де не заборонено законом. А цих заборон у законодавстві, повірте, цілком достатньо. Розміщення МАФів в Україні врегульовано законами «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів», Земельним кодексом України та, зрештою, наказом Мінрегіонбуду від 21 жовтня 2011 року №244 «Про затвердження Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності». Ці документи є гарантією того, що кіоски не з’являтимуться в місцях, де їх розміщення забороняють будівельні норми і правила: на виходах із метро, зупинках громадського транспорту, газонах, біля дитячих садків тощо. Не потрібно вигадувати велосипед – достатньо просто дотримуватись чинних правил. Рецепт порядку простий і добре відомий – МАФ, котрий стоїть на власній або орендованій землі додаткових дозволів не потребує. Підприємець, котрий має торговий патент, має платити до бюджету земельний податок. Так говорить закон.
Проте з будь-якої законної торгової точки, за бажання, можна зробити нелегальну. Схему вигадав ще мер Черновецький. Так званий договір про пайову участь став єдиним дозвільним документом, котрий давав право здійснювати підприємницьку діяльність в тимчасових спорудах. В одну мить усі кіоски стали незаконними. Цю плату підприємці почали напівпрозоро перераховувати у спеціальні фонди на благоустрій міста. Фактично влада дозволила не сплачувати земельний податок. Найцікавіше, що цей «договір» не гарантує того, що після сплати пайової участі кіоск не знесуть. Схема породила небачених розмірів корупцію. «Скажи, де ти хочеш поставити кіоск, а я скажу, скільки це коштує»,- за Черновецького було саме так.
Зайшовши до Київради одразу після Революції Гідності, ми мали надію зламати колишні схеми. Розробили прогресивний документ. Проте, як виявилось, насправді не всі у тодішній команді Кличка цих змін хотіли. Документ відклали в довгу шухляду і пішли проторованим шляхом «космічного» мера – знову будь-яке питання роботи МАФу можна залагодити за допомогою хабара. Та ще й дуже вибірково. Це не боротьба з кіосками – це збір податі за їх легалізацію.
Суд іде
Нещодавно Окружний адміністративний суд Києва, а згодом і Апеляційний суд визнали незаконними кілька положень чинного рішення Київради, в якому йдеться про нав’язані підприємцям договори пайової участі. Зокрема Департамент благоустрою КМДА – любитель нічних кіоскових погромів – правосуддя позбавило повноважень демонтажу ТС при відсутності у них договору пайової участі. А сам договір визначається як добровільний, а не обов’язковий.
Скільки підприємців постраждали внаслідок самоправства міської влади? І чи буде за це компенсація? А головне, чи перестане, зрештою, влада «кошмарити» малий і середній бізнес, котрий є соціально-економічним фундаментом держави. Підприємництво – це кров економіки, а не дійна корова для можновладців. Скільки ще потрібно Майданів, щоб в Україні це нарешті усвідомили?